Отче Іване, сестри Оксано і Сюзонто, дорогі парафіяни храму Покрову Пресвятої Богородиці,діти,молодь!

Хочу звернутися до вас із подякою за вашу допомогу і підтримку! Здається минуло досить часу, але моє серце з великою любов’ю і радістю згадує все те, що ми з Софійкою пережили в Польщі. Гадаю, всі пам’ятають нашу історію, те, як ми опинилися в Польщі, і те, з якими труднощами зустрілися тут. Далеко від дому і близьких, без знання мови, без медичного страхування, в паніці і страху – саме такою в кареті швидкої допомоги я приїхала до Ольштина. Софійку забрали в реанімацію, а я не знала куди бігти і де шукати помочі. Але Господь вказав шлях і привів мене до вашого храму.

Пригадую, в той день дощило, було дуже холодно, я не мала теплого одягу – але з великим бажанням я йшла до церкви, як до останнього острівця надії. І саме тут я знайшла спокій і безпеку. Я знала, що Ісус дасть мені душевні сили, але я й уявити не могла, що Він поставить на моєму шляху так багато небайдужих людей. Я дякую усім, хто допоміг нам у той важкий час – молитвою, порадою, розмовою, житлом чи фінансами. Завдяки такій потужній підтримці у мене не було відчуття, що я у чужій країні, але я почувалася як вдома.

Той час, хоч і на перший погляд був важким випробовуванням, хоч замість омріяного одужання Софійка пережила ще один інсульт – та все ж той час був для мене великим свідченням Божої любові. У 2 посланні до Коринтян Ісус каже апостолу Павлу – «Досить тобі Моєї благодаті, бо сила проявляється в безсиллі» (2 Кор. 12:9). Часом і нам потрібно сильно впасти, опинитися у скрутній ситуації, що досвідчити силу Божу. Саме у терпіннях ми найкраще розуміємо, що Христос живий і діючий, Він прагне нам допомагати, лише не може цього зробити без нашої волі. Ісус чекає, щоб ми запросили Його у своє життя, довірили Йому свої клопоти, і тоді Він з радістю про все подбає, у зробить це у досконалий спосіб.

Також у Ольштині я побачила, що для людської доброти немає меж чи кордонів. Ви, парафіяни, проявили велике милосердя і співчуття до нас з Софійкою, хоч ми і були для вас чужими. Це ще раз підверджує, що всі ми є членами однієї Божої родини, а помагаючи один одному, насамперед помагаємо Христу, котрий вчить нас: «Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Євангелія від Матея 25:40). Тому щиро дякую усім, однак моя подяка не зрівняється з тією, яку Господь приготував кожному з вас.

Знаю, що багатьох цікавить подальша доля Софійки. Перед від’їздом до України польські лікарі не були впевнені, чи дитина переживе дорогу, однак запевнили, що дитина помираюча і ніколи не буде дихати. Але все у руках Господніх – дорогу ми перенесли спокійно. Далі на Софійку чекали ще 3 місяці реанімацїі, після яких на Славу Божу, на свідчення Божого милосердя і наперекір усім прогнозам, вона все ж почала дихати. Зараз ми вдома, Софійка дихає сама, і відчуває. що мама поруч. Хоч це і не є здорова дитина, але я всім серцем люблю її і дякую Богу за кожну хвилину її життя. Я – щаслива мама. Господь послав це дитя мені на спасіння. Здається – дитина лежить, ї тіло немічне, але скільки перемін у моєму житті зробила ї хвороба. А найосновніше – саме у Софійчиних терпіннях я зустріла Бога. Софійчина боротьба триває, але я певна, що ідучи із Христом, все буде добре. І я продовжую вірити в чудо, бо у Господа немає неможливого.

Тому висловлюю подякую усім парафіянам, сестрам-служебницям і Вам, отче Іване! Бажаю з користю для душі завершити час Великого посту і з надією зустріти Воскресіння Христове!

Веселих свят! Дякую, що помогли нести мій хрест!

З повагою, Ілона Верней

Categories: Церква

Leave a Reply